Пять причин не купувати російський банк
Продавцям банків належить провести роботу над помилками і враховувати надалі, що легше продати спеціалізований, а не універсальний банк, з необхідною, а не розвиненою інфраструктурою, з оптимальною, а не максимальною клієнтською базою, при цьому банк, який розвиває стандартні продукти, а не «індивідуальний підхід до кожного клієнта».
Виходячи з цих обмежень, іноземним інвесторам швидше за все будуть цікаві банки, засновані після 1998 року, з мінімальним шлейфом податкових і репутацій проблем, керовані професійною командою менеджерів без активної участі власника.
Якщо банк все ж таки не зуміє привернути іноземного акціонера, він може зіткнутися з тим, що подібна «оптимізація» привела до скорочення його конкурентних переваг щодо інших російських банків.
Зокрема, розвинена інфраструктура, універсальний характер операцій, індивідуальний підхід до клієнта і активна робота з роздрібними вкладниками дозволять лідерам ринку протягом тривалого часу укріплювати свої позиції. Максимальна прозорість, украй важлива при пошуку інвестора, теж може нести деякі погрози для бізнесу.
Тому стратегія самостійного розвитку банку на даному етапі становлення банківського ринку кардинально відрізняється від стратегії «передпродажного розвитку» бізнесу.